Печія і відчуття дискомфорту в горлі відносяться до числа основних ознак запальних процесів слизової стравоходу, і потребують терапії кваліфікованими фахівцями. Більш того, симптоми і лікування рефлюкс езофагіту повинні постійно перебувати під контролем лікарів. Це єдиний спосіб уникнути необоротних змін у тканинах стравоходу, і розвитку ускладнень, що вимагають хірургічного втручання.

Рефлюкс-езофагіт: що це таке?

Спробуємо розібратися, що таке рефлюкс езофагіт. «Езофагіт» — давньогрецьке слово, що означає стравохід. Термін «рефлюкс» запозичений з латини і перекладається як «назад».

Таким чином, обидва поняття відбивають процес, який відбувається при розвитку захворювання — харчові маси, шлунковий сік і ферменти просуваються шлунка або кишечника тому, проникають в стравохід, подразнюючи слизову і викликаючи її запалення.

При цьому нижній стравохідний сфінктер, що розділяє стравохід і шлунок, не надає належної перешкоди руху кислотних мас.

В офіційній медицині рефлюкс езофагітом називають ускладнення гастроезофагеального рефлюксного захворювання, для якого характерний занедбаність кислотного вмісту шлунка або кишечнику в стравохід.

Періодично повторюється агресивний вплив поступово руйнує слизову та епітелій стравоходу, сприяючи утворенню ерозійних вогнищ і виразок — потенційно небезпечних патологічних утворень, що загрожують переродженням в злоякісні пухлини.

Причини виникнення

При певних обставинах, гастроезофагеальний рефлюкс може спостерігатися і у здорових людей. Часті випадки виникнення недуги свідчать про розвиток запальних процесів у гастродуоденальній ділянці.

У числі можливих причин рефлюксу гастроентерологи виділяють наступні патологічні зміни в структурі та функціональності органів ШКТ:

  • зниження тонусу і бар’єрного потенціалу нижнього сфінктера стравоходу;
  • порушення езофагеального очищення, перерозподілу та виведення біологічних рідин з кишечника;
  • порушення кислотообразующего механізму шлунка;
  • зниження резистентності слизової оболонки;
  • звуження просвіту стравоходу (стеноз);
  • збільшення розмірів стравохідного отвору діафрагми (грижа);
  • порушення шлункового спорожнення;
  • високий рівень внутрішньочеревного тиску.

Найчастіше, рефлюкс езофагіт виникає в результаті ослаблення тонусу мускулатури стравоходу на тлі переповненого шлунка.

Провокуючі фактори

Розрізняють кілька етіологічних різновидів факторів, що провокують занедбаність кислотних мас в стравохід: фізіологічні особливості організму, патологічні стани, спосіб життя.

Розвитку рефлюксу сприяють:

  • вагітність;
  • алергія на окремі види продуктів;
  • переїдання;
  • ожиріння;
  • куріння і алкоголь;
  • отруєння;
  • незбалансований раціон;
  • стреси;
  • робота, пов’язана з частими нахилами тулуба;
  • аутоімунні захворювання;
  • прийом ліків, що послаблюють м’язи кардіального сфінктера.

Крім того, рефлюксна хвороба може виникнути як наслідок тривалого застосування нозогастрального зонду.

У чоловіків гастроезофагеальний рефлюкс спостерігається частіше, ніж у жінок, хоча прямого зв’язку між захворюванням і статевою приналежністю людини наукою не встановлено.

Симптоми і ознаки захворювання

При попаданні шлункових мас на поверхню слизової виникає відчуття печіння в стравоході, оскільки вплив кислоти викликає опік тканин.

При тривалому перебігу захворювання симптоматика рефлюксу езофагіту стає більш вираженою, а до печії додаються й інші патологічні прояви:

  • відрижка кислим. Може свідчити про розвиток стенозу стравоходу на тлі ерозійно-виразкових уражень слизової. Появу відрижки в нічний час загрожує потраплянням кислотних мас у дихальні шляхи;
  • болі в області грудини, нерідко віддають в шию і область між лопатками. Зазвичай виникає при нахилах вперед. За клінічними характеристиками нагадує симптоми стенокардії;
  • поява труднощі з ковтанням твердих продуктів. У більшості випадків, проблема виникає на тлі звуження просвіту стравоходу (стенозу), що розглядається як ускладнення хвороби;
  • кровотечі — ознака крайнього ступеня розвитку захворювання, що потребує термінового оперативного втручання;
  • піна в роті — результат підвищеної продуктивності слинних залоз. Спостерігається рідко.

Крім стандартних клінічних ознак, про розвиток захворювання можуть свідчити внепищеводная симптоматика.

Ознаки внепищеводного характеру

Виникнення патологічних процесів у ділянках тіла, безпосередньо не пов’язаних з органами ШКТ, не завжди асоціюється з патологічними процесами в стравоході — особливо на тлі відсутності вираженої печії.

При відсутності повноцінних діагностичних досліджень адекватне лікування рефлюкс езофагіту не представляється можливим.

Позастравохідні симптоми запальних процесів на слизовій стравоходу відрізняються не тільки характером виразності, але і локалізацією:

  • ЛОР-органів. На ранніх стадіях захворювання розвиваються риніти, ларингіти і фарингіти, з’являється відчуття грудки або спазмів у горлі. По мірі розвитку патології, можливий розвиток виразок, гранульом та поліпів в області голосових зв’язок, внаслідок чого голос хворого змінюється, набуває хриплость і грубість. На пізніх стадіях хвороби можливо ракове ураження ЛОР органів;
  • порожнина рота. На тканинах ротової порожнини при попаданні шлункового соку з’являються ерозійні вогнища, розвивається періодонтит, карієс і слинотеча. Патологічні процеси, що супроводжуються неприємним запахом з рота;
  • бронхи. Можливі нічні напади задухи або сильного кашлю;
  • грудина, серце. Біль в області грудини ідентична проявів ішемічної хвороби серця. Можливе виникнення додаткових ознак, що вказують на кардіальну патологію — гіпертензія, тахікардія. Без спеціальних діагностичних досліджень встановити причину недуги практично неможливо;
  • спина. Болі в спині обумовлені іннервацією з ШКТ, джерело якої розташований у грудини відділі хребта.

Крім того, можлива поява симптомів, що вказують на порушення функціональності шлунка — нудота, блювання, здуття живота, швидке відчуття насичення.

Ступеня рефлюкс-езофагіту

Рівень складності перебігу захворювання визначається етапами його розвитку. У більшості випадків розвиток гастроезофагеального рефлюксного захворювання займає близько трьох років, протягом яких патологія набуває одну з чотирьох форм, класифікованих ВООЗ.

Рефлюкс езофагіт 1 ступеня характеризується інтенсивним почервонінням епітелію стравоходу і відносно невеликий, до 5 мм, площею зони ураження слизової точковими ерозіями.

Друга ступінь захворювання діагностується при наявності ерозій і виразкових ділянок на тлі набряків, потовщень і синців слизової. При блювоті можливе часткове відторгнення незначних фрагментів слизової. Загальна площа уражень займає близько 40 % поверхні стравоходу.

Для третього ступеня рефлюкс езофагіту характерно збільшення площі ураження до 75% поверхні стравоходу. При цьому виразкові освіти поступово зливаються в одне ціле.

Розвиток четвертого ступеня захворювання супроводжується збільшенням розмірів виразкових ділянок. Патологічні утворення займають більше 75% поверхні слизової і вражають стравохідні складки.

При відсутності лікування в тканинах стравоходу розвиваються некротичні процеси, що ведуть до переродження клітин у злоякісні.

Види захворювання

Розвиток рефлюкс езофагіту може проходити у гострій або хронічній формі

Гостра форма рефлюксу — результат опіку слизової під впливом шлункового соку. Найчастіше спостерігається в нижньому відділі стравоходу і добре піддається лікуванню.

Хронічна форма може виникати як на тлі недолеченного загостренні, так і у вигляді самостійного первинного процесу. Для хронічного перебігу захворювання характерні періодичні загострення та ремісії.

Діагностичні заходи

Незважаючи на можливу вираженість клінічних проявів рефлюкс езофагіту, для постановки точного діагнозу необхідна додаткова інформація, яку отримують за допомогою обстеження.

Найбільш інформативними вважаються такі дослідження, як:

  • аналіз крові;
  • аналіз сечі;
  • рентгенографія органів грудиною клітини;
  • ендоскопія — процедура, що дозволяє виявити ерозійні та виразкові освіти, а також інші патологічні зміни у стані стравоходу;
  • біопсія;
  • манометричний аналіз стану сфінктерів;
  • сцинтиграфія — спосіб оцінки стравохідного самоочищення;
  • рН-метрія та імпеданс рН-метрія стравоходу — методи, що дозволяють оцінити рівень нормальної і ретроградної перистальтики стравоходу;
  • добове моніторування рівня кислотності в нижньому відділі стравоходу.

Рефлюкс езофагіт діагностують за наявності гістологічних та морфологічних змін у слизовій стравоходу.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Успішне лікування рефлюкс езофагіту передбачає комплексний підхід — застосування медикаментозної терапії на тлі зміни способу життя пацієнта.

Медикаментозне лікування препаратами

Призначення медикаментів при гастроэзофагеальном рефлюксном захворюванні переслідує кілька завдань — поліпшення самоочищення стравоходу, усунення агресивного впливу шлункових мас, захист слизової.

Найбільш ефективні такі препарати для лікування рефлюксу:

  • антациди — Фосфалюгель, Гевискон, Маалокс;
  • антисекреторні засоби — Омепразол, Езомепразол, Рабепразол;
  • прокінетики — Домперидон, Мотиліум, Метоклопрамід.

Крім того, показаний прийом вітамінних препаратів — пантотенової кислоти, що стимулює перистальтику і сприяє відновленню слизової, а також метилметионинсульфония хлорид, скорочує вироблення шлункової секреції.

Хірургічне втручання

При розвитку рефлюкс езофагіту третьої і четвертої ступеня показані хірургічні способи лікування — операція, що відновлює природний стан шлунка, а також надягання на стравохід магнітного браслета, що перешкоджає забросу кислотних мас.

Народні засоби

Для лікування рефлюксу народними засобами рекомендується вживати відвари і настої з рослинної сировини.

Чайна ложка подрібненого насіння кропу, заварених окропом, ефективно усуває печію і зупиняє запальні процеси в стравоході.

Протягом дня слід приймати відвари з трав’яних зборів з кореневищ горця, листя подорожника, деревію, материнки, ромашки. Перед сном показані до прийому чаї з листя м’яти, зніту, квітів календули і кореня аїру.

Правило приготування відварів — одну столову ложку рослинної суміші заливають склянкою окропу і витримують на водяній бані протягом 15 хвилин.

Дієта при захворюванні

Лікувальне харчування покликане усунути з раціону продукти, що володіють дратівливою дією на слизову оболонку, а також сприяють посиленню вироблення шлункової секреції.

Хороші результати приносить дієта при рефлюкс езофагіт, до складу якої входять такі продукти:

  • яйця, зварені некруто;
  • знежирені кисломолочні вироби;
  • рідкі і напіврідкі каші;
  • парова риба і м’ясо;
  • печені яблука;
  • сухарі з білого хліба.

Під забороною — кава, алкоголь, газовані напої, будь-які кислі напої, квасоля і горох, гострі, смажені, копчені та солоні страви, шоколад і чорний хліб.

Профілактика

Величезне значення для одужання і попередження рецидиву рефлюксу має правильний спосіб життя. Пацієнтам рекомендується підтримувати рухову активність, стежити за вагою, не переїдати, а після прийому їжі влаштовувати прогулянки на свіжому повітрі.

Крім того, слід виключити будь-які навантаження на область шлунка, включаючи тісний одяг і тугі ремені. Нахили після їжі неприпустимі. Узголів’я ліжка для нічного відпочинку необхідно підняти на 10-15 див.

А головне — потрібно регулярно відвідувати гастроентеролога і своєчасно проходити всі призначені обстеження.